Archive for Сентябрь 2013

Шолом-Алейхем…

Сентябрь 30, 2013

Сподобила меня судьба обзавестись шеститомником Шолома Рабиновича! Читаю…

«Жаль, что я не писатель. Хотя, если хорошенько поразмыслить, чем я не писатель?.. Собственно, что такое писатель? Каждый человек может быть писателем, тем более еврейским. „Жаргон“ — тоже мне дело! Бери перо и пиши!

Но, с другой стороны, не всякий должен браться за перо. Каждый должен держаться своего дела: заработок есть заработок. Так я думаю. Вот когда делать нечего, тогда и это — занятие.»

Реклама

Іван Франко БОТОКУДИ

Сентябрь 29, 2013

Передруковано руками, на прохання Михайло Шелудько

В февралі і марті 1880 року під сим заголовком написав я був невеличку сатиричну поемку, в котрій під назвою ботокудів осміяв звісну часть нашої галицько-руської інтелігенції і деякі моменти з її історії від 1848 року. За радою М. Драгоманова, я не друкував її досі. Прочитавши тепер рукопись, я побачив, що друкувати сю поемку в цілості не стоїть, хоч деякі її уступи і досі не стратили інтересу. Не хотячи перероблювати цілості в дусі теперішніх моїх поглядів політичних і артистичних, я зважився подати тут тільки деякі шматочки моєї поеми, зліплюючи їх уодно коротенькими прозовими переповідками того, що пропущено. Поема починаєсь апострофою до музи: (more…)

О непроисхождении христианства…

Сентябрь 26, 2013

«Занимаясь переводом и комментированием отдельных прои­зве­де­ний Нового Завета, я задумался над тем, что можно назвать ра­зры­вом преемственности между мифическими (или нарративными) исто­ка­ми христианства и той реальностью, которая запечатлелась в самом Новом Завете. И тут я заметил, что во многих учебниках и справочных изданиях (библейских энциклопедиях вроде Anchor Bible Dictionary) изложение ранней истории христианства ведется так, будто этого разрыва не существует, а преемственность доступна свету истории на основании источников.»

Лёзов Сергей Владимирович О НЕПРОИСХОЖДЕНИИ ХРИСТИАНСТВА ИЗ ИУДАИЗМА.

Есть ещё одна версия этой статьи, отличающаяся от печатной, но взятая, как заверяет опубликовавший её человек, из книги Лёзова «История и герменевтика в изучении Нового Завета». В электронной версии данной книги, которая есть у меня, статью в таком виде най­ти не удалось :(

Всевластие…

Сентябрь 23, 2013

Всевластие «богатства» и потому вернее при демократической ре­спу­блике, что оно не зависит от отдельных недостатков по­ли­ти­чес­кого механизма, от плохой политической оболочки капитализма. Демократическая республика есть наилучшая возможная по­ли­ти­чес­кая оболочка капитализма, и потому капитал, овладев (через Пальчинских, Черновых, Церетели и Ко) этой на­и­лу­чшей оболочкой, обосновывает свою власть настолько надежно, настолько верно, что никакая смена ни лиц, ни учреждений, ни па­р­тий в буржуазно-демократической республике не колеблет этой власти. (more…)

Мова…

Сентябрь 22, 2013

I. Тургенєв: «Я нiколи, жодного рядка в життi не на­пи­сав не ро­сiйсь­кою мовою; в противному разi я був би не художник, а просто па­ску­да. Як це можна писати чужою мовою, коли й своєю, рiдною, ледве можеш дати собi раду з образами, думками тощо». В iншому листi I. Тургенєв писав: «Бережiть чистоту мови як святиню. Нiколи не вживайте iноземних слiв. Росiйська мова — така багата й гнучка, що нам нема чого брати в тих, хто є бiднiшим за нас».

Український шлях

Сентябрь 22, 2013

Лекція Павла Загребельного в циклі «Публічні лекції в Могилянцi» (отрывок)

Є в нас сьогодні багато вчорашніх інтелектуалів, вихованих за радянської влади, які тоді стали професорами й академіками. Сьогодні вони, звичайно, відмахуються руками й ногами від цього минулого, кажуть, що вони вже нові люди. Минулого не пам’ятають, хочуть тільки майбутнього. Є ще інша категорія людей — це наукові працівники так званих центрів, фондів, фундацій, асоціацій (як тільки не називаються ці установи): політологи, соціологи, конфліктологи й так далі. Вони фактично заповнюють сторінки майже всіх наших щоденних видань, газет чи журналів, і всі пишуть на тему, чому нам треба йти в Європу і з чим ми повинні туди йти.

Що вони пишуть? Вони пишуть таке: «Україна на момент здобуття незалежності одержала нульовий людський потенціал». Тобто 12 років тому нас не було. Ну, може, вас і декого з вас тоді й справді не було — хоча й ви тоді вже існували, ви тоді народилися. А вже мого покоління, виходить, не було. Нульовий потенціал. Гаразд.

I далі: «Тоталітарна система радянської влади перекреслила християнські загальнолюдські цінності, знищила всі політичні, економічні, соціальні інституції, успадковані від минулого. Малопродуктивний шлях самолікування в надії на власні сили призведе нас до національної катастрофи і втрати суверенітету. Україна потребує кваліфікованої допомоги з боку розвинених країн світу, оздоровлення й порятунку так само, як порятував понищену фашистами Європу план Маршалла, як піднесли Київську Русь на світовий щабель державної могутності варяги 1000 років тому, як Петро І «прорубав» вікно в Європу, покінчивши з віковічною відсталістю Росії».

Це пишуть ті, хто ще недавно виспівував осанну радянській владі, мудрому керівництву комуністичної партії. І навіть зарубіжні спеціалісти, скажімо, італійський учений Джузеппе Бофа, вважають, що подібні писання так само далекі від істини, як і вчорашня апологетика. Нульовий людський потенціал? Подивімось на прикладі України. 1917 року 76 % українців не вміли ні читати, ні писати. Я сам маленьким хлопчиком ходив із мамою на заняття з ліквідації неписьменності. Моя мама, звичайно, була неписьменна. Тоді 76 відсотків населення були неписьменними, а 1991 року 50 відсотків українців мали вищу й середню освіту. От вам нульовий потенціал.

В Україні працювало у два з половиною рази більше вчених, ніж у Франції, кількість наукових винаходів на 1000 чоловік була на рівні Сполучених Штатів Америки. Духовних цінностей у галузі літератури, культури, бібліотек, будинків культури, палаців, музеїв, театрів створено більше, ніж за всю тисячолітню історію України. За рівнем індустріалізації Україна посідала одне з перших місць у Європі і в світі. За вартістю основних фондів промисловості вона поступалася лише США, Японії та Німеччині.

Що ми маємо сьогодні? Виробництво сталі зменшилось удвічі, електроенергії — в 1,7 раза, металообробних верстатів — у 26 разів, екскаваторів — у 55 разів, тракторів — у 20 разів, електроніки — у 100 разів, тобто зовсім знищено, міндобрив — у 2 рази, паперу — в 4 рази, легкої промисловості — у 8 разів, взуття — у 20 разів, легкових автомобілів — у 6 разів, вугілля — у 2 рази, нафти — в півтора раза.

У сільському господарстві ви бачите, до чого ми вже дійшли. Ми купуємо в Білорусі жито, вирощене на болотах, а пшеницю — в Америці. Це при тих найтовщих у світі чорноземах, якими ми так пишаємось.

Щоб не бути голослівним, наведу факти з виступу Голови Верховної Ради Володимира Литвина на з’їзді Аграрної партії України (листопад 2003 р.).

Ось ці факти. За роки так званих реформ виробництво м’яса зменшилося в 2,5 раза, цукру — в 3,5 раза. За останні десять років трудові ресурси села скоротилися майже на мільйон чоловік. Чисельність зайнятих на підприємствах і в організаціях зменшилася на 2,6 мільйона осіб. Найбільше викинуто мешканців сіл із громадського сектору сільського господарства — 1,2 мільйона осіб. На 948 тисяч скоротилося число зайнятих в інших галузях матеріального виробництва та соціальної сфери. Близько трьох мільйонів людей на селі не мають стабільного місця роботи і надійних джерел для прожиття. Як наслідок — катастрофічна хвиля міграції з України. За одними даними — 2, за іншими — 7 мільйонів людей за межами держави (інтегрувалися в Європу, як рабська сила?). За останні п’ять-шість років 335 сіл позбулися шкіл, 2,5 тисячі сіл — дитячих дошкільних закладів, закрито 480 дільничних лікарень, понад 3 тисячі фельдшерсько-акушерських пунктів, фактично немає транспортного обслуговування на селі, і тепер ті автобуси, що курсували десять років тому в усіх районах України, згадуються, мовби щось із давньогрецьких міфів. Майже половина сіл сьогодні не має шкіл та закладів освіти, 40 відсотків — клубів і будинків культури. Закладів охорони здоров’я не мають 4,5 тисячі сіл, у кожному з яких проживає понад сто чоловік.

А що ж наш Президент? Він не втрачає бадьорості: «Я переконаний, незважаючи на всі труднощі, прихильників реформи стає все більше. Те, що ми на правильному шляху, в мене особисто немає ніяких сумнівів» (Сільські вісті. 4.ХІІ.2003 р.).

«Правильний шлях» можна проілюструвати розміром прожиткового мінімуму, встановленого владними структурами для наших громадян. 342 гривні — ось сума, яка, на думку Кабінету Міністрів і його «науково-громадських експертів», достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини і збереження її здоров’я. Найняті урядом експерти вважають, що одному працюючому дорослому українцеві на рік достатньо з’їсти 39 кілограмів хліба, 7 кілограмів свіжої риби, 8 кілограмів свинини, 2 кілограми кролятини, 60 кілограмів свіжої садовини, 60 кілограмів молока, 5 кілограмів масла; для середньостатистичної родини досить раз на місяць вибиратися до театру, цирку або кіно, чотири рази на рік відвідувати перукарню, купувати 42 шматки мила, 3 гребінці, 1 пакет гірчичників; жінки за ці 342 гривні мають змогу придбати зимове пальто на 8 років, демісезонне пальто на 7 років, плащ — на 5 років, спідницю напіввовняну на 5 років, бавовняну — на 3 роки, халат — на 5 років, три блузки — на 5 років, 5 штук трусів на 2 роки, 2 бюстгальтери на 2 роки, нічна сорочка на 1,5 року, купальник на 4 роки, 6 пар колготок на 2 роки, шапку або шарф на 4 роки (про традиційну для української жінки хустку нема мови), зимові чоботи на 5 років, черевики демісезонні на низьких підборах — одна пара на 2 роки (високі підбори для української жінки — недозволена розкіш!). Про чоловічий гардероб — те саме, що й про жіночий, хіба що згадати про такий цікавий нюанс: галстук — один на 10 років!

Отож інтегруємося з Європою, простуємо туди семимильними кроками з стограмовою пайкою хліба, мов у концтаборі, в жіночих черевиках на низьких підборах, ніби у католицьких черниць, і з краватками десятирічної давності на шиях. Бо на більше, як невтомно переконують нас урядовці, бракує коштів. Та й звідки взятися тим коштам, коли всю економічну структуру України практично зруйновано.

Невипадково в документах міжнародних організацій Україна визначається як «держава зі зруйнованими структурами». Ми вже давно нічого не виробляємо, ми тільки перерозподіляємо. Усе створене народом національне багатство розграбовується й ділиться вузьким колом осіб. У критичному стані система охорони здоров’я, освіта, інститути соціальної сфери, практично знищено книговидавництво, кінопромисловість, животіють театри, бібліотеки. Найактивніша частина населення, не маючи засобів для прожиття, змушена емігрувати в зарубіжжя. Сьогодні тільки в Росії налічується від чотирьох до п’яти мільйонів українців, які стали там фактично рабською силою.

Сьогодні в Києві налічується 600 ресторанів, 450 заправочних бензоколонок і 6 книгарень, б! А було 120. Куди поділися 110, чи 114, — невідомо. Це сталося не з якихось стихійних причин, а тільки тому, що з перших днів незалежності керівництво держави взяло злочинний курс на демодернізацію та деіндустріалізацію економіки України, а також на деінтелектуалізацію українського суспільства. Це називалося «курсом реформ». А сьогодні у книжці нашого Президента Кучми «Україна не Росія» є така фраза — я не знаю, чи це сам Леонід Данилович її написав, чи його помічники: «Сьогодні відбувається злочинна аннігіляція духовного стану суспільства». Хто робить цю анігіляцію, тобто зведення до нуля духовного стану суспільства, — невідомо. Але так пише Президент у своїй книжці.

І от сьогодні, щоб вийти з цього стану (як ми туди потрапили, це вже інша розмова, і це не моя справа, це справа, можливо, якихось народних трибуналів чи розслідувань всенародних — але факт той, що ми дійшли до такого стану), щоб порятуватися, проголошується тільки єдиний лозунг — інтегруватися з Європою. Європа нам допоможе, як Остапу Бендеру.

«Слово Просвіти» ч. 51 (219), 17-23 грудня 2003 р.

Секс между строк…

Сентябрь 22, 2013

Вот как надо писать о сексе!

… И он слегка
Коснулся жаркими устами
Её трепещущим губам;
Соблазна полными речами
Он отвечал её мольбам.
Могучий взор смотрел ей в очи!
Он жег её. Во мраке ночи
Над нею прямо он сверкал,
Неотразимый, как кинжал.
Увы! злой дух торжествовал!
Смертельный яд его лобзанья
Мгновенно в грудь её проник.
Мучительный, ужасный крик
Ночное возмутил молчанье.
В нем было всё: любовь, страданье,
Упрек с последнею мольбой
И безнадежное прощанье —
Прощанье с жизнью молодой.

М. Ю. Лермонтов. ДЕМОН