Український шлях

Лекція Павла Загребельного в циклі «Публічні лекції в Могилянцi» (отрывок)

Є в нас сьогодні багато вчорашніх інтелектуалів, вихованих за радянської влади, які тоді стали професорами й академіками. Сьогодні вони, звичайно, відмахуються руками й ногами від цього минулого, кажуть, що вони вже нові люди. Минулого не пам’ятають, хочуть тільки майбутнього. Є ще інша категорія людей — це наукові працівники так званих центрів, фондів, фундацій, асоціацій (як тільки не називаються ці установи): політологи, соціологи, конфліктологи й так далі. Вони фактично заповнюють сторінки майже всіх наших щоденних видань, газет чи журналів, і всі пишуть на тему, чому нам треба йти в Європу і з чим ми повинні туди йти.

Що вони пишуть? Вони пишуть таке: «Україна на момент здобуття незалежності одержала нульовий людський потенціал». Тобто 12 років тому нас не було. Ну, може, вас і декого з вас тоді й справді не було — хоча й ви тоді вже існували, ви тоді народилися. А вже мого покоління, виходить, не було. Нульовий потенціал. Гаразд.

I далі: «Тоталітарна система радянської влади перекреслила християнські загальнолюдські цінності, знищила всі політичні, економічні, соціальні інституції, успадковані від минулого. Малопродуктивний шлях самолікування в надії на власні сили призведе нас до національної катастрофи і втрати суверенітету. Україна потребує кваліфікованої допомоги з боку розвинених країн світу, оздоровлення й порятунку так само, як порятував понищену фашистами Європу план Маршалла, як піднесли Київську Русь на світовий щабель державної могутності варяги 1000 років тому, як Петро І «прорубав» вікно в Європу, покінчивши з віковічною відсталістю Росії».

Це пишуть ті, хто ще недавно виспівував осанну радянській владі, мудрому керівництву комуністичної партії. І навіть зарубіжні спеціалісти, скажімо, італійський учений Джузеппе Бофа, вважають, що подібні писання так само далекі від істини, як і вчорашня апологетика. Нульовий людський потенціал? Подивімось на прикладі України. 1917 року 76 % українців не вміли ні читати, ні писати. Я сам маленьким хлопчиком ходив із мамою на заняття з ліквідації неписьменності. Моя мама, звичайно, була неписьменна. Тоді 76 відсотків населення були неписьменними, а 1991 року 50 відсотків українців мали вищу й середню освіту. От вам нульовий потенціал.

В Україні працювало у два з половиною рази більше вчених, ніж у Франції, кількість наукових винаходів на 1000 чоловік була на рівні Сполучених Штатів Америки. Духовних цінностей у галузі літератури, культури, бібліотек, будинків культури, палаців, музеїв, театрів створено більше, ніж за всю тисячолітню історію України. За рівнем індустріалізації Україна посідала одне з перших місць у Європі і в світі. За вартістю основних фондів промисловості вона поступалася лише США, Японії та Німеччині.

Що ми маємо сьогодні? Виробництво сталі зменшилось удвічі, електроенергії — в 1,7 раза, металообробних верстатів — у 26 разів, екскаваторів — у 55 разів, тракторів — у 20 разів, електроніки — у 100 разів, тобто зовсім знищено, міндобрив — у 2 рази, паперу — в 4 рази, легкої промисловості — у 8 разів, взуття — у 20 разів, легкових автомобілів — у 6 разів, вугілля — у 2 рази, нафти — в півтора раза.

У сільському господарстві ви бачите, до чого ми вже дійшли. Ми купуємо в Білорусі жито, вирощене на болотах, а пшеницю — в Америці. Це при тих найтовщих у світі чорноземах, якими ми так пишаємось.

Щоб не бути голослівним, наведу факти з виступу Голови Верховної Ради Володимира Литвина на з’їзді Аграрної партії України (листопад 2003 р.).

Ось ці факти. За роки так званих реформ виробництво м’яса зменшилося в 2,5 раза, цукру — в 3,5 раза. За останні десять років трудові ресурси села скоротилися майже на мільйон чоловік. Чисельність зайнятих на підприємствах і в організаціях зменшилася на 2,6 мільйона осіб. Найбільше викинуто мешканців сіл із громадського сектору сільського господарства — 1,2 мільйона осіб. На 948 тисяч скоротилося число зайнятих в інших галузях матеріального виробництва та соціальної сфери. Близько трьох мільйонів людей на селі не мають стабільного місця роботи і надійних джерел для прожиття. Як наслідок — катастрофічна хвиля міграції з України. За одними даними — 2, за іншими — 7 мільйонів людей за межами держави (інтегрувалися в Європу, як рабська сила?). За останні п’ять-шість років 335 сіл позбулися шкіл, 2,5 тисячі сіл — дитячих дошкільних закладів, закрито 480 дільничних лікарень, понад 3 тисячі фельдшерсько-акушерських пунктів, фактично немає транспортного обслуговування на селі, і тепер ті автобуси, що курсували десять років тому в усіх районах України, згадуються, мовби щось із давньогрецьких міфів. Майже половина сіл сьогодні не має шкіл та закладів освіти, 40 відсотків — клубів і будинків культури. Закладів охорони здоров’я не мають 4,5 тисячі сіл, у кожному з яких проживає понад сто чоловік.

А що ж наш Президент? Він не втрачає бадьорості: «Я переконаний, незважаючи на всі труднощі, прихильників реформи стає все більше. Те, що ми на правильному шляху, в мене особисто немає ніяких сумнівів» (Сільські вісті. 4.ХІІ.2003 р.).

«Правильний шлях» можна проілюструвати розміром прожиткового мінімуму, встановленого владними структурами для наших громадян. 342 гривні — ось сума, яка, на думку Кабінету Міністрів і його «науково-громадських експертів», достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини і збереження її здоров’я. Найняті урядом експерти вважають, що одному працюючому дорослому українцеві на рік достатньо з’їсти 39 кілограмів хліба, 7 кілограмів свіжої риби, 8 кілограмів свинини, 2 кілограми кролятини, 60 кілограмів свіжої садовини, 60 кілограмів молока, 5 кілограмів масла; для середньостатистичної родини досить раз на місяць вибиратися до театру, цирку або кіно, чотири рази на рік відвідувати перукарню, купувати 42 шматки мила, 3 гребінці, 1 пакет гірчичників; жінки за ці 342 гривні мають змогу придбати зимове пальто на 8 років, демісезонне пальто на 7 років, плащ — на 5 років, спідницю напіввовняну на 5 років, бавовняну — на 3 роки, халат — на 5 років, три блузки — на 5 років, 5 штук трусів на 2 роки, 2 бюстгальтери на 2 роки, нічна сорочка на 1,5 року, купальник на 4 роки, 6 пар колготок на 2 роки, шапку або шарф на 4 роки (про традиційну для української жінки хустку нема мови), зимові чоботи на 5 років, черевики демісезонні на низьких підборах — одна пара на 2 роки (високі підбори для української жінки — недозволена розкіш!). Про чоловічий гардероб — те саме, що й про жіночий, хіба що згадати про такий цікавий нюанс: галстук — один на 10 років!

Отож інтегруємося з Європою, простуємо туди семимильними кроками з стограмовою пайкою хліба, мов у концтаборі, в жіночих черевиках на низьких підборах, ніби у католицьких черниць, і з краватками десятирічної давності на шиях. Бо на більше, як невтомно переконують нас урядовці, бракує коштів. Та й звідки взятися тим коштам, коли всю економічну структуру України практично зруйновано.

Невипадково в документах міжнародних організацій Україна визначається як «держава зі зруйнованими структурами». Ми вже давно нічого не виробляємо, ми тільки перерозподіляємо. Усе створене народом національне багатство розграбовується й ділиться вузьким колом осіб. У критичному стані система охорони здоров’я, освіта, інститути соціальної сфери, практично знищено книговидавництво, кінопромисловість, животіють театри, бібліотеки. Найактивніша частина населення, не маючи засобів для прожиття, змушена емігрувати в зарубіжжя. Сьогодні тільки в Росії налічується від чотирьох до п’яти мільйонів українців, які стали там фактично рабською силою.

Сьогодні в Києві налічується 600 ресторанів, 450 заправочних бензоколонок і 6 книгарень, б! А було 120. Куди поділися 110, чи 114, — невідомо. Це сталося не з якихось стихійних причин, а тільки тому, що з перших днів незалежності керівництво держави взяло злочинний курс на демодернізацію та деіндустріалізацію економіки України, а також на деінтелектуалізацію українського суспільства. Це називалося «курсом реформ». А сьогодні у книжці нашого Президента Кучми «Україна не Росія» є така фраза — я не знаю, чи це сам Леонід Данилович її написав, чи його помічники: «Сьогодні відбувається злочинна аннігіляція духовного стану суспільства». Хто робить цю анігіляцію, тобто зведення до нуля духовного стану суспільства, — невідомо. Але так пише Президент у своїй книжці.

І от сьогодні, щоб вийти з цього стану (як ми туди потрапили, це вже інша розмова, і це не моя справа, це справа, можливо, якихось народних трибуналів чи розслідувань всенародних — але факт той, що ми дійшли до такого стану), щоб порятуватися, проголошується тільки єдиний лозунг — інтегруватися з Європою. Європа нам допоможе, як Остапу Бендеру.

«Слово Просвіти» ч. 51 (219), 17-23 грудня 2003 р.

Метки:

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s


%d такие блоггеры, как: